…питаєш ти,
чи можна
світло, що тане,
уберегти…
спинити…
а,
може це —
візуальні обмани?..
наче б усе так само:
перед нами —
ранок,
день літній у розпалі —
сонячні промені
гнізда в’ють
у горіховому гіллі,
і все очевидно
у чіткому, ясному світлі,
може, занадто яскравому,
що аж ув очі ріже…
ну, добре: листя на винограді
притомлене,
а не як після дощів —
ніжно свіже…
і лоза —
хіба що не цьвохне,
як батіг —
себе переросла,
і не знає, куди її вітер гне,
а раніше зна-ла…
знала, куди
промінь сонячний упаде —
любов її де…
нехай
на лозі виноградній
не суцвіття зараз, а грона,
і сонце сходить
під іншим кутом –
бо такі на Землі закони:
Сонце – то залишає нас,
а то знову знайде…
і зірки мерехтять,
бо тінь на них упаде невідома,
й Іов сумнівається,
бо вірний, хоч тимчасово
вигнаний з дому…
тільки якась окрема нота,
чи відстань між нотами:
не «до» – а де?...
не «мі» – а ми…
відстань у нас
не та між нотами…
…тане
Світло…
але коли мене
торкається твоє крило —
я знаю: нічогісінько не зникло.
13.07.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2025
автор: Валя Савелюк