Похилили віти
Клени до землі,
А під ними квіти.
Ще вони малі.
Ллється дощ із неба.
Квіти ті ростуть.
Згодом так, як треба,
Всі вони цвітуть.
Травка зелененька
Поруч теж росте.
Ще вона низенька.
З часом підросте.
Пташечки літають
В небі голубім,
Пісеньки співають
Радісно у нім.
Річка протікає.
Рибоньки пливуть
В ній. Вдаль пролягає
Неозора путь*.
Височіють гори
До небес, котрі
Вкрили мов простори.
Світить угорі
Сонечко і гріє
Ніжно, що душа
У мені радіє.
Світ цей прикраша
Матінка-природа.
В нім вона буя.
І її урода
Серце звеселя.
Серденько веселе,
Що й не передать
Радість цю. Ой, леле!
Справжня благодать.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 23. 07. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2025
автор: Євген Ковальчук