Всі вимочені й змучені рядки
Так несподівано взяли й опали в осад.
А я все вірю: всезезонна осінь
Для мене в долі пломеню попросить
В той сірий осад. І почне таки
Мені стило торкатися руки.
О, скільки раз під ним займався лист,
То райдугою, то палким зізнанням!
Стило й рука: тандем міцний і давній!
А скільки з ними я пізнала таїн!
І ось графіт розгублено завис,
Лякаючи брутальністю реприз,
Сахаючись яскравих кольорів,
Себе лиш пропонуючи натомість.
Бо що не сіре - те вже безсоромність.
І топить перероджена свідомість
Вітрильники усіх моїх морів.
...
Чи норов мій зі мною прихворів?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2025
автор: Горова Л.