Мій погляд лине в вишину,
У небо. Я у ньому,
Неначе в морі, весь тону.
У небі голубому,
Мов човники, пливуть хмарки
У далеч неозору.
За ними ж і мої думки
Пливуть у тую пору.
Летять думки за небокрай,
Немовби пташенята.
Можливо, віднайдуть там рай
Ті думи-соколята.
Вітають сонечко думки,
І сонце їх вітає,
А разом з тим їх залюбки
Всіх ніжно зігріває.
Вони у сонця промінцях
Купаються, як в морі.
Вдаль стелиться думкам тим шлях
В небесному простóрі.
Ані початку, ні кінця
Той шлях в собі не має.
Яскраве світло промінця
Його, мов обіймає,
Освітлюючи, як свічки
У темряві глибокій.
Тим шляхом йдуть мої думки,
Огорнуті у спокій.
Нічого не хвилює їх.
Вони, як небо, вільні.
Я не зречусь думок своїх.
Вони ж бо нероздільні
Зі мною, наче краплі дві
Води. Я їх тримаю,
Хай де б не був, у голові,
Яку на плечах маю.
Впродовж всього свого життя
Я ними виражаю
Свої душевні почуття,
Які і поважаю,
Якими б не були вони.
Вони ж – мене частина,
Душі моєї глибини,
Душі, котра єдина
У мене лиш, як і життя,
Хоча думок багато.
Думками тішу почуття,
Неначе сина тато.
Думки у мене золоті,
Високі та крилаті,
Складні і в той же час прості.
Вони, немов у хаті,
В моїй голівоньці живуть.
За ними доглядаю
Я, бо життя свого всю суть
У них лиш убачаю,
А також в почуттях. Без них
Його й не уявляю.
Думок і почуттів сумних
Себе я позбавляю,
Бо лиш із радісними жить
Безмежно я бажаю
Життя свого усяку мить,
Аж доки вже до краю
Його не дійду, як впаду,
Заплющивши навіки,
Чи то на щастя, чи біду,
Своїх очей повіки,
Коли моя душа умить
Земний цей світ покине,
Коли вона в останню мить
У інший світ полине.
Євген Ковальчук, 22. 07. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2025
автор: Євген Ковальчук