Дарма, що з віком гірші сни,
тьмяніші фарби, зліші зливи,
що суп частішає пісни́й —
я все ще, Господи, щасливий!
Хвала зіркам, що маю рід
з моїм характером завзятим,
що я в цю пору двічі дід
і двічі встигнув стати татом.
Спасибі небу — м'яв траву,
вдихав повітря, в клуні дрихнув,
а Бог на стежечку криву
мене із пазухи не випхнув.
Спасибі мові — не за гам,
а за римовані корали;
спасибі всім моїм жінкам,
які колись мене кохали.
Спасибі, Боже, за зорю
і обіцянку вдруге жити:
свій шлях я, схоже, повторю,
а може, зможу й не грішити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043531
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2025
автор: Олександр Таратайко