І до леготу літнього ластяться липи,
І медвяно в легенях від їхнього цвіту.
І лишається цмулити ніжність налиту
Без жахких озирань, так безпечно і сліпо.
Ніч, розбиту ущент, наче порох зітри.
Треба в світло пірнуть, доки морок вернеться,
Доки мікс тиші й світла так жадібно п'ється,
Бо ж усе, як не прикро, лишень до пори.
Нині час зазіхань. Ним скуйовджено світ.
Гобелени життів порешечені болем.
Тільки є ще дива, про які все ще молим:
Сонця ласка, і літо, і липовий цвіт.
Нас чомусь зберегло пити літній нектар.
Мабуть, долі ще треба сполохані бджоли.
Давня істина: бачити все, що навколо -
Найкоштовніший неусвідомлений дар.
Всі ми прагнем тепла - в обладунках і без,
Бо ховаємось в ньому від протягів долі.
Шанс його зберегти - віддавати поволі,
Щоб зустрітись колись у притулку небес.
12.07.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2025
автор: Вадим Димофф