О, вічне таїнство причастя,
де перед Богом я і ти —
село моє — колиска щастя,
вино священне й хліб святий!
Ніщо у пам'яті не меркне:
ні спів, ні погляд, ні мотив,
ні шлях, де вперше проти церкви
я лоб собі перехрестив.
Колись ми згадкою лиш станем,
та сумувать за цим не слід:
якщо кохав і був коханим —
село продовжував і рід.
Нехай вітри невтішні віють,
чорніє ба́тьківське весло,
дуби на цвинтарі сивіють —
цвіти в віках, моє село!
Тоді вже й я не буду скніти,
а стану жити залюбки —
лиш не згубилися б у світі
моє село і земляки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2025
автор: Олександр Таратайко