Ці рядки мене попросили написати на Конкурс Гуморесок Тернопільщини. Загалом, у школі, я не була кумедною дівчинкою, більш серйозною, але я вміла писати вірші і щось та й написала. Ідею взяла із спостережень у маршрутці Настасів-Тернопіль. Я боялась, що ніхто не засміється. Так і було. Я нікого не розсмішила. Ми з дітками там тупо стресували, а дорослі із серйозними обличчями в залі навіть не вдавали, що це смішно...) Чесно? Хотілось плакати. Добре, що грамоту дали за цей витвір мистецтва: (мій єдиний в житті стенд-ап)
То вам, люди, є не “шутка”
Як везе усіх маршрутка.
Часто всіх нас підкидає -
В тій машині все буває.
То було велике свято,
Бо людей було багато.
Всі так дружньо дожидались,
Зговорились, посміялись!
Але тут…як жовта хмара
Та маршрутка вже пригнала.
І гонитва вже настала –
Дружба порохом припала!
Цьотка пишна, із сумками
Пробивала шлях руками.
Якийсь вуйко враз за тою
Пропихався вже ногою!
Десь старенькая бабуся,
Не така вже і слабка!
Щоб пролізти в того буса,
Дала діду шлапака!
Пхаються, немов востаннє!
Кожен хоче сісти там!
Бабці в голову кохання,
Нагадалося в думках.
Один дід собі старенький
Сів на крісло і сидить.
Бачить він, шо тут близенько
Файна бабця та й стоїть.
Думає дід, дума, дума
Та й собі вже нагадав.
Молодість свою надумав
Та й бадьоро мужньо встав:
Пані, пані, ви сідайте!
Бабця була не з простих!
Та й сказала: Не зважайте!
Я - ого! Не із слабких!
Дід не здався, як на фронті:
Я не сяду більш, кажу!
Ліпше вдарте ви по морді!
Ви сідайте, я прошу!
Баба гордо обернулась:
Я не буду, я така!
Я ше можу, й усміхнулась,
Нести повних два відра!
Дід затрясся аж поблід,
Сквасилось лице: Ой прошу!
Зашарілась баба вслід:
Ой не треба, ой не можу!
Коли була молода,
Хлопці все мене просили!
А я не була дурна,
Хоч за мною всі ходили!
Один хлопець молодий
Раз сказав мені: Сідай!
Він був хитрий, недурний,
Запросив на лавку в гай!
Я сказала йому: Ні!
Мама так мене навчила!
І веліла так мені,
Шоб я з хлопцем не сиділа!
Дід обурився як рак:
Ти шо, стара, із дуба впала?
Я старий, но не дурак!
Сідай, кажу, ти вже достала!
Шо? Стара? Та я - еге-ей!
Душа моя цвіте, як вишня!
Не можу я серед ночей
Приспати свою юність пишну!
Ой качка копнула б тебе! –
Старий вже сів і так сказав:
Чи ти здуріла, чи шо таке?
Бо час вже юності пропав!
Стара, ти подивись навколо!
Нема вже твоїх кавалєрів!
І зморщилось чоло як море!
Та ми вже всі – пенсіонери!
То є не правда! – знервувалась,
В маршрутці крикнула бабуся:
Поки душа ще не зламалась,
Я молодо усім сміюся!
2004 рік (концертний зал Клубу Культури смт. Велика Березовиця)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043458
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2025
автор: Olivia Home