Мій шлях крізь пітьму - мов клинок розпечений,
Щодня вогонь палав у жилах мить за миттю.
В думках терновий сад, мов зірка, приречений,
А подих - ніби камінь, що тоне у блакиті...
Душа, як ворон в клітці билась до нестями,
Тіло волало: "Розірви цей біль навпіл!"
А гнів - зміїний шепіт між світами,
Що душу затягав у безмежний пил...
О місяцю, ти чуєш мій шепіт в тіні ночі?
Я йду ще досі темряви стежками,
Та в серці вже не злість, а сила прощі,
Що світло несе крізь морок між світами.
У дзеркалі вічнім я себе побачив.
І сон мій зник - я розплющив очі.
Я - не тінь, не страх, не той хто плаче,
Я Живий. І йду у світ пророчий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2025
автор: DarkLordV