Ці емоції в прозі передати не можна…
А я, й досі шукаю в грішних римах слова,
До тепер світить часто, жилка серденька кожна,
Як твої пригадаю соковиті вуста…
Цілував милу душу я частіше ніж тіло,
Обіймав стан твій ніжно, наче вітер поля.
Не пекло в ті хвилини лиш приємно так гріло,
А в повітрі, і в грудях, була завжди весна.
Віддавався блаженству…Про минуле не думав,
І майбутнє здавалось не важливим мені…
Справжня тільки реальність, било нас наче струмом,
І горіло кохання, мов бенгальські вогні.
Незрівнянна, найкраща…Пам’ять має злі жарти,
Все, що треба забути, не стирає і час.
Ох, життя моє грішне, наче вічна гра в карти,
Де чим далі частіше, кажу долі я: Пас…
Де ж мій виграш любовний? Вік без козирів граю,
А без них перемога неможлива ніяк,
Знов перо романтичне в кров-атрамент мачаю,
І розписую мрії у відвертих рядках.
Саркастичним став трохи, хоч душа й романтична,
Набридають вже люди, й спілкування не те,
Кожен день починати, з кави й роздумів, звичка,
Та чомусь нафталіном від думок цих несе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2025
автор: Ярослав Ланьо