Я метеликом, легше за шум вітерця,
Мов промінчик від слова до слова,
Все римую для пам'яті, не для взірця,
Не для заздрощів, а для любові.
Я віршую, й плекається райдужний світ,
І емоції ллються за вирій...
Все міняється, й інший у нації цвіт,
Може й зникнуть колись люди–гирі...
Й перестануть щосили тягнути на дно,
Бути заздрісними та злими,
Тим ,хто з жовчу в душі, на жаль, не дано
Зрозуміти підтримки силу...
Я не вірю давно в те, що зміниться світ,
Так багато багнюки навколо...
Але лава пекельна й з Антарктики лід,
Захистять моє рідне слово.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2025
автор: Валентина Вісленко