Десь під Високою горою,
Криниця з доброю водою...
Давно я в ній води напився,
І звідти в далину дивився.
А ти дивись, не полінись,
В той час далекий повернись.
Води не вдасться вже напитись,
Та мусиш тій Землі вклонитись.
Повітря в груди там набрати,
Бо Те не можна забувати.
А ти дивись, не загубись,
В той час солодкий повернись.
Згадай про маму й свого тата.
Тоді малих, сестру і брата.
Тепло батьківської оселі,
Ті дні дитячі і веселі.
А ти дивись, не загордись,
В той час забутий повернись.
Пташина там до сонця рветься,
Кудись стежина в балці в'ється.
Біжиш по полю босоніж,
Неначе п'ятами на ніж....
Отож дивись, не загубись,
У рідний край візьми й вернись.
Нема села, нема криниці,
Не стало доброї водиці.
І лиш у серці залишилось,
Те що в дитячих снах наснилось.
В. Небайдужий.
Липень 2025 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2025
автор: Небайдужий