Мрія завдовжки з життя

Колись  я  мав  шляхетну  мрію:
лишити  слід,  змінити  світ...
Ще  й  вірив,  щедрий,  що  зігрію
кого  і  слід,  кого  й  не  слід.

Лишав  черстви́м  шматочки  серця  —
гадав,  не  зменшиться  воно,
аж  поки  мовчки  в  дно  не  вперся  —
в  живе́  ще,  вилизане  дно.  

О,  Божа  Матінко  Маріє!
Вже  доля  й  рештки  підгребла...
То  хто  ж  тепер  мене́  зігріє,
надасть  хоч  крапельку  тепла?

Дожить  як  жив,  не  хочу  —  мушу.
А  мав  би  вічності  тавро,
то  знов  би  краяв  серце  й  душу,
лиш  тільки  б  сходило  добро.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2025
автор: Олександр Таратайко