На повні груди я повітря удихаю,
Неначе в перший і останній раз.
Над мною висне небо, що без краю.
На нім сіяє сонце, що ураз
На мене теплі промені пускає,
В яких купаюсь, мов у морі, я.
Проміння сонця ніжно зігріває
Й голубить, ніби мати немовля.
Навколо мене розцвітають квіти.
Я їхній удихаю аромат
І хочеться в цю мить мені радіти
Душею й серденьком усім стократ.
І я радію. Серденько радіє,
А разом з ним душа радіє теж.
Вона в мені немовби молодіє,
І радості моїй немає жодних меж.
Вона, немов безкрає, синє море,
Тече в мені, а я у тону ній,
Забувши все своє земнеє горе,
Віддавшись до кінця лиш їй одній.
Частиною її я став одною,
Яку від неї вже не відірвать.
Я з нею йду життєвою тропою
І буду з нею й далі прямувать,
Допоки серце в грудях тихо б’ється,
Допоки я повітрям цим дишу,
Допоки, наче скло, не розіб’ється
Моє життя, коли цей світ лишу.
А доти буду я на ньому жити,
А також буду я на нім робить,
Щоб тільки в щасті жити, не тужити
І щоби гідний слід свій залишить.
Життя ж мені і надане для цього
Так само, як і кожному із вас,
Хай ночі однієї, дня одного
Розлучить смерть із ним навіки нас.
Євген Ковальчук, 16. 07. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043236
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2025
автор: Євген Ковальчук