Жевріють на небі зірниці,
десь писнула мишка в причілку.
І тиша. Ще трохи спочивку
й розбудять день щебетом птиці.
Не спиться. А тільки четверта,
ще місяць глядить зір отару,
знов думи мене як на кару
з постелі виймають уперто.
Всміхнулися ніжно жарини,
ліниво повзе прохолода,
та буде спекотна погода,
ясніє без цятки хмарини.
До озера в’ється доріжка,
убогі торкаються роси,
Від спеки трава у покоси
лягла і стирчить на обніжку.
Рядочком куняють рибалки,
за вудками кицька слідкує,
в заплаві бобер порядкує,
на плесі з’явилися скалки.
Півні сповіщають про днину,
собаки канючать голодні…
Вертаю, не варто сьогодні
прогаяти жодну хвилину.
Чай з м’ятою, трішки варення
й беруся мерщій до роботи,
бо нині на щастя з дрімоти
отямилось також натхнення.
23.08.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2025
автор: на манжетах вишиванки