Небо ясне. Сонце красне
З нього нам сіяє,
І навколо все прекрасно
Квітне та буяє.
І мене, неначе друга,
Сонце обіймає.
І уся пекуча туга
З серденька зникає,
А натомість радість світла,
Що кінця не має,
Наче квітонька розквітла,
В ньому розцвітає,
Пригортає, ніби мати
Рідне немовлятко,
Й серцю хочеться співати,
Мовби соколятко.
Сонце ніжно тіло гріє,
І душа сміється,
Сонцю ясному радіє.
Серце в грудях б’ється,
А здається, наче грає
Так, немов музи́ка.
Серце міцно обіймає
Радість превелика.
Ясне сонце, сяй із неба,
Грій мене і далі.
Що ж іще для щастя треба?
В серці всі печалі
Так, як сірники, згорають,
Сонце, із тобою.
Серце світлі огортають
Почуття собою.
Будеш ясно ти світити
І так ніжно гріти,
Буду з ними й далі жити
Я й життю радіти.
Євген Ковальчук, 14. 07. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2025
автор: Євген Ковальчук