Де Десна-красуня тихо плине
І латаття ледве колиса,
Сонцю посміхаються долини,
І шифоном синім – небеса,
Там Чернігів, мов стара фортеця,
Вал, неначе вершник осідлав,
Знав, що боронити доведеться,
Нагадав не раз про це Мстислав.
Ніч вартує місто напівсонне,
Таїну п’є з сивої ріки.
Не буває уночі осоння*,
Хоч багате небо на зірки.
Лиш, як ранок вижне зоряницю,
Щоби день на землю опустивсь,
То запалить сонечко дзвіниці,
А над ними – золоті хрести.
І засяє місто сонцеоко,
І зрадіє в кожного душа.
Боже, подаруй йому ще й спокій,
Аби ворог жить не заважав!
3.07.2025.
* – незатінене місце, що освітлюється та обігрівається сонцем.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2025
автор: Ганна Верес