нарешті в душі я збагнула
печальну, тривожну ту мить,
коли вже сама я відчула,
як сильно у серці болить.
я думала: сонце радіє
у кожнім, у кожнім лиці.
я думала: небо ясніє
і тішаться люди усі.
я думала, мріяла, бігла,
торкалась руками дерев.
сміялась, втішалась, раділа
і все обнімало мене.
і промені, золотом злиті,
загрались зі мною навкруг.
і очі від щастя залиті,
аж поки не вчула той звук.
той звук був мені незнайомий.
не транспорт це був і не крок.
це була людина без кроку.
це був інвалідний візок.
і в серці веселість втопилась,
застигла із тишею я.
коляска собі покотилась,
а в мене котилась сльоза.
хотіла догнати хлопчину,
хотіла його врятувати.
та де я візьму тую силу,
щоб міг із візка свого встати?
йому дуже важко у світі,
де люди проходять повз нього.
вони у житті ще не ситі,
їм мало, все мало усього.
йому не потрібно багатства,
лише, щоб не плакало серце,
що хоче звільнитися з “рабства”,
що плаче в душевне відерце.
він прагне з візка свого встати
й піти із людьми, як усі,
побігти зі мною, помчати
із вітром у мрії свої.
і прийде той час ненароком,
коли його віра спасе.
щасливий той крок і за кроком.
він щастя своє віднайде.
але ще не може піднятись,
прикована міцно стопа.
і віра так хоче ввірватись,
порвати кайдани візка.
02/06/2006 (c. Настасів, Тернопільського району)
P.S.: дані рядки я написала одразу після знайомства у парку з юним поетом мого села - Славіком Темірхановим, наскільки мені відомо - його зараз немає серед живих, він не витримав ковіду... та тоді ще у минулому я знала, що він теж писав вірші і я з захватом їх читала, ми любили обмінюватись теплими словами при зустрічі, я просто йшла в магазин, а він їхав поруч на візку... він так захопливо вів розмову, стільки енергії було у цьому, що і досі згадую з теплом у серці...
У знак почесної, світлої пам'яті про нього, прикріплюю його фото та твір:
Сірі очі - океан, грім і дощ, криштальні сльози.
Корабель пливе у глиб, там де вітер, шторм і грози.
Пісня лине із душі, Віра і Надія з нами,
завжди вірні Я і Ти, хоч навколо океани.
Чорні Очі - Зорі в ніч,
світять відблиски прекрасні,
ця Любов як літня ніч,
тепла, затишна, прекрасна.
Йде мелодія з душі,
Віра і Надія з нами,
завжди вірні Я і Ти,
ніч і зорі разом з нами.
Карі Очі - Степ лісний,
зазирну й туди полину,
невідомий степ лісний,
я ніколи не покину.
Звук природи, звук дощу, Віра і Надія з нами,
завжди вірні Я і Ти, Степ - Природа разом з нами.
Очі Сині - Храм Душі, в них гармонія і Віра,
зазирнувши раз туди, в мить відродиться довіра.
Ноти Вальсу, звук дзвінкий, Віра і Надія з нами,
завжди вірні Я і Ти, Вальс, зірки, душевні Храми.
Я боржник у чотирьох, всіх люблю, всіх поважаю,
ви даєте сенс життя, я про це не забуваю...
Автор: Славік Темірханов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2025
автор: Olivia Home