Вже сходжено дороги і стежки,
Вже буйнолистом впали будні й свЯта,
Замолено й нажито знов гріхи…
Що там лишилось? Певно, небагато.
Хоча, хоча… Ті спогади пливуть,
Немов дими, що в небо потяглися.
Було життя. І хтось означив суть:
Живи отак: не вір, не плач, не бійся.
А ти жила – і вірила чомусь,
ТАК вірила і плакала-ридала.
І випливла крізь часу течію.
Коли ж було найважче – НЕ боялась.
Ще є усе: і тиша, і громи,
І буйний цвіт, й плоди рясного літа,
Премудрість книг і радощі весни…
Стежки й дороги знову кличуть: жити!
А що вже там лишилось, не рахуй.
Вдихай дух липи й говори з зірками.
І слухай Небо. Шепіт той почуй,
Що промовля небесними словами.
#Світлана_Імашева
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2025
автор: Світла(Світлана Імашева)