Невже ж то правда, що кохання вічне
І не згасає в полум’ї зневір!
І те, що уродилось пересічним,
І те, що лине горлицею в бір?
Хіба його дощі не поливають?
Вітри не крутять, сонце не пече?
Хіба ворони гнізда не звивають
І сови не кричать в тиші ночей?
Чому ні вигнання, ні час, ні грати
Не в змозі його стерти чи убить?
Ой, як багато з нього можна брати,
Ще більше подарує кожна мить.
Летить по світу у піснях крилатих, —
Легендами покрилось не одне, —
Ніщо його не може подолати,
Таке тендітне і таке міцне.
15. 05.1994
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042961
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2025
автор: Людмила Коломоєць