Шепочуть квіти… (переклад вірша С. Єсеніна)

[u][i]Переклад:[/i][/u]

Шепочуть  квіти:  «Прощавай»,
віночки  хилячи  додолу,
що  любі  очі  й  рідний  край
мені  не  зріти  вже  ніколи.

Ну,  що  ж,  кохана!..  Ну,  і  що  ж!
Я  бачив  їх  і  світ  безкраїй,
отож  оцю  могильну  дрож,
мов  благодать  нову,  приймаю.

Й  тому,  що  це  життя  осяг,
його  минувши  околясом,
щомиті  стверджую  в  піснях,
що  все  повторюється  з  часом.

Чи  не  однаково  на  все,
як  нас  безжурно  змінять  інші?
Тобі  прийдешній  піднесе,
напевно,  ліпші  блага  й  вірші.

Та,  впившись  радістю  без  меж,
тоді  як  злагода  огорне,
можливо,  пригадаєш  все  ж
мене,  мов  квітку  неповторну.


[u][i]Оригінал:[/i][/u]

Цветы  мне  говорят  –  прощай,
Головками  склоняясь  ниже,
Что  я  навеки  не  увижу
Ее  лицо  и  отчий  край.

Любимая,  ну  что  ж!  Ну  что  ж!
Я  видел  их  и  видел  землю,
И  эту  гробовую  дрожь
Как  ласку  новую  приемлю.

И  потому,  что  я  постиг
Всю  жизнь,  пройдя  с  улыбкой  мимо,
Я  говорю  на  каждый  миг,
Что  все  на  свете  повторимо.

Не  все  ль  равно  –  придет  другой,
Печаль  ушедшего  не  сгложет,
Оставленной  и  дорогой
Пришедший  лучше  песню  сложит.

И,  песне  внемля  в  тишине,
Любимая  с  другим  любимым,
Быть  может,  вспомнит  обо  мне
Как  о  цветке  неповторимом.

[i]1925[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2025
автор: Прозектор