БЕЗ ВОРОТТЯ
Приходить мить, коли усе зникає,
Було колись, та звіялось як сон.
Минуле тихо у безодні грає,
Розлогим вітром шепче в унісон.
Старі шляхи у далечі згасають,
Сліди покажуть, хто куди пішов.
Все, що тримало, з часом видаляють,
Немає шансу повернути знов.
Прийняти треба те, що час спливає,
Що не вернути вже минулий день.
Мрія стара із часом теж згорає,
А суєта дарує лиш мігрень.
Є шанс один: прийняти свою втрату,
Знайти заміну для кошмарних снів.
Хай світ старий згорить на свою страту,
Щоб новий день із темряви ожив.
Вчимося жити без минулих років,
Щоб вільно бігти у новітній час.
Зруйнуємо шляхи своїх пороків,
Йдемо туди, де світ чекає нас.
Мирослав Манюк
02.07.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2025
автор: Мирослав Манюк