Що стало з домом, коли пройшло двадцять літ,
Там може вже й не було нікого тисячі днів.
Ті великі дві сім'ї, що сідали за круглий стіл,
І дві дитини із великою метою й серцем ...
Я пам'ятаю час, що нас так швидко настиг,
Спілкування коротше втроє, і згорівші мости.
Тепер в кожного свої сльози, перемоги, падіння, хвости,
Я як тоді, протягну руку до тебе.
Як згадаю юність нашу, плачу по тій весні,
Як з тобою, не без помочі, у нас у дворі
Зробили пару трійку луків з молодих яворів,
А більше нам чого було треба?
Батьки не помічали як ми швидко на очах їх росли,
Перший раз пізно додому, вирок - кут, - "завтра школа, Орли"
Гра у комп'ютер до ранку, якшо зайдуть - типу спим,
Швидко ж ми прожили ітак занадто коротке ...
У дорослому житті все не так, що тоді,
Якщо бути коротким, то як в пубертат по пизді.
Сподіваюсь ти в порядку там, частіше звони,
Я в цих пошуках "свого" проходив усе небо.
Що стало з домом, коли пройшло двадцять літ?
Там може вже й не було нікого тисячі днів?
Може ті дві сім'ї, що сідали за круглий стіл?
І дві дитини із великою метою й серцем ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2025
автор: Вінчі