Сон

Наснився  якось  сон:  на  березі  ставка
Стояла  темна  тінь  у  чорнім  балахоні,
А  той  ставок,  як  скло,  дзеркалив  темний  ліс
І  небо,  що  було  неначе  на  долоні.

Похмуре,  кам’яне,  суцільно  сіро-біле,
Але  таке  ж  спокійне,  як  вечір  навесні.
А  темний  ліс  стояв  осінньо,  стуманіло
І  ждав  на  темну  постать  у  чорному  вбранні.

І  постать  та  пішла  ставком  чарівно  рівним
До  пазухи  приклавши,  як  скарб,  кругленький  ключ
І  вітру  не  було,  і  листя  не  шуміло  
І  тінь  усе  тримала  той  ключик  обіруч.

Що  був  ото  за  ключ?  –  Мабуть,  якась  розгадка,
Либонь,  комусь  потрібна,  як  ключик  до  замка
І  думала  та  тінь  сховать  його  під  варту  
Без  варти,  кинуть  в  ліс  і  лишити  здаля  

Ставок  не  ворушився  від  кроків  тої  тіні,
Світився  сірим  небом,  що  відбивав  як  скло.
Він  тільки  полосився  шляхами  залізниці,
Що  ними  море  доль  тоді  уже  пройшло:

Ті  рейки  залізничні  лежали  на  ставкові  
І  часом  потяги  їх  тисли  до  води
На  дні  якої  тихо,  у  шаховім  порядку,
Дрімали  крокодили,  мов  охоронні  пси.

І  кожні  такі  рейки  –  то  шлях  чиєїсь  долі,
Що  потягом  помчала  крізь  цей  містичний  став
Якби  собі  дозволив  хтось  шлях  цей  потривожить
Якийсь  би  крокодил  його  життя  забрав.

Але  не  ворушились  страшні  ті  крокодили
І  став  стояв  дзеркально  як  їхав  хтось  із  доль
І  тихо-супокійно  із  темряви  дивились
Дерева  на  ставок  з  своїх  похилих  скронь.

І  так  було  спокійно,  як  так  і  має  бути
Як  наче  має  тінь  іти  отим  ставком
Як  наче  має  хтось  той  ключик  загубити
І  відповідь  знайти  якимсь  іще  шляхом.

І  перейшла  та  тінь  кождесеньку  із  рейок
І  жоден  крокодил  не  звів  своїх  очей
Вона  ж  пішла  до  лісу  і  куцо  усміхнувшись
Пустила  до  землі  той  ключик  від  грудей

Упала  та  розгадка  поміж  брудного  листя
Вдалася  їй  ця  пакость  –  тепер  хтось  без  ключа
І  їхав  гучно  потяг  та  різко  зупинився
Здійняв  догори  воду  і  став  серед  ставка.

Перелякались  долі  і  ґвалт  такий  зчинили,
Що  крокодили-варта  роззявили  роти
І  почали  сповзатись  до  спинених  вагонів
А  тінь  спокійно  далі  по  ставу  стала  йти.

Скінчився  таки  сон  той,  розтанув  серед  ночі,
У  пам’яті,  буває,  зринає  той  ставок
Якщо  я  відчуваю,  що  потяг  зупинився,
То  час  іти  тим  шляхом,  що  ліг  через  лісок.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2025
автор: Prosto Vilna