Палає сонце зверху
Знесилено пливеш за течією
І Марить дивно сон.
Як місяць вириває з темряви
І садить марево на новий трон
За межами сумління
Й простору у часі
Пливе той човен з сонце на чолі
І ми зневірено пливемо, але внизу десь
у хвості
-=-=-=-=-=-
Сонце стало опівночі
Дико закрутило повітря
Здалека степ відчуває негоду
На місто суне новий морок
Сховатись нікуди
Треба разом
На зустріч
Виходити. З підвалин сну
Щоб не було вічного
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2025
автор: Велес Є