Палає сонце зверху
Знесилено пливеш за течією
І Марить дивно сон.
Як місяць вириває з темряви
І садить марево на новий трон
За межами сумління
Й простору у часі
Пливе той човен з сонце на чолі
І ми зневірено пливемо, але внизу десь
у хвості
-=-=-=-=-=-
Сонце стало опівночі
Дико закрутило повітря
Здалека степ відчуває негоду
На місто суне новий морок
Сховатись нікуди
Треба разом
На зустріч
Виходити. З підвалин сну
Щоб не було вічного
====
твій сонячний ранок
закрутиться у тісняву
виходити важко
з підвалів присняви
чужі думки
давлять на мозку шибки
а ще не край завали знань
онлайн чи за межею глузду
нам на 7.30 треба встигнути
разом до знань...
...і ніч минає...
...і гул стихає.
====
триває гомін в голові
тривога до свідомості взиває
кріззззь кавові рядки.
на підвіконні вічності,
надій і спогадів
а як було тоді...
як буде потіммм?
- та якось буде..-
хтось прошепотів. -
- хто це, чи чуєш ?..- так, -
- то вітер каже -
він за вікном
тут промайнув
====
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2025
автор: Велес Є