Торкнувся промінець куща троянди.
Пелюстки квіти саме розкривали.
"Хто ходить тут? Хто розбудив нас?- запитали.
-Хто побажав нам усмішок ясних?"
Того, хто розбудив їх, де шукати?
Його тепер нема вже біля них.
Той промінець побіг. Та так швиденько!
Збудив вже яблуньку і вишеньку рясну,
і пташенят дзвінких, що у гніздечку
тут на калині в нашому саду.
А під калиною в траві спав літній вітер,
відразу розшумівся: "Дож-ж-е-е-н-н-у-у-у!"
Чому він розкричався? Не збагну.
Та тут же швидко й стих, бо то недобре.
Крик той лякає пташенят малих.
Та ще й дерева Вітра попросили:
"Полеж ще трохи, між гілок поспи.
Поглянь, як гарно розпускаються троянди
від золотого сонця теплоти."
Відчув тепло те вітер. Став теплішим.
То ж відпочив ще трішки й полетів.
О, знали б ви, як він багато бачив!
Літав же скрізь, де тільки сам хотів:
над річкою, над озером, у полі,
зеленим листям в гаю шелестів.
А ще наш вітер голосно, де й тихо,
і дзвінко-дзвінко весело співав…
Та часто повертався до садочка.
Нікого вітер той не забував.
А як він спритно бігав по дорозі!
З пелюстками кружляв навколо хат.
А ще я бачив, як наш добрий вітер
у небі вчив літати лелечат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2025
автор: Надія Башинська