Вона по набережній йшла,
Із парасолею в руці,
Бриніли сльози на очах,
Весь час дивився їй услід.
В кущах ховались горобці,
А дощ мілкий все не вщухав,
Думки шептали в голові,
Про що не знав, щось відчував.
А хмари плинули удаль,
Вже підійти дуже хотів,
Щоби розвіяти печаль,
Та не наваживсь, не посмів.
Край неба сонечко ясне,
Зненацька сміло підійшов,
Торкнулось марення мене
Своє кохання, я знайшов.
Дніпровські хвилі стук сердець,
В душі проснулись почуття,
Обличчя пестить вітерець,
Довіку будеш ти моя.
Удвох по набережній йшли,
Пташиний спів зігрів серця,
Не розлучили нас роки,
В теплих долонях майбуття…
Подяка долі за той дощ,
Що постелив стежку життя.
26.05.2025 р
Покладено на музику за допомогою ШІ
Дякую пані Liza Bird
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2025
автор: Ніна Незламна