коли дерево
стане каменем —
все мине,
а ми —
Твоїм Іменем —
не минем…
коли камінь,
вітрами підточений,
на землю порепану
упаде,
він згадає, що був колись
деревом —
і, стуливши
дводольні
долоні,
проз дощі, кислі й солоні,
як молитва,
відважно зійде
все минає,
і пустка мине,
сходить і проростає
той, хто знає,
що «Любов довготерпить,
милосердствує
і ніколи не покидає…»
бо — Є
…коли камінь,
знов
ставши деревом,
вусібіч розкине
зелені крила —
із краплини
дощу і світ-ла,
наче
з морської піни, —
вийде бджола
30.06.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2025
автор: Валя Савелюк