П'ю каву у вечірньому саду,
Поклавши ноги на покошену траву,
Собака на сторожі дальніх звуків,
Коти обмежилися поряд в рухах.
До неба нагло пнеться виноград,
У м'яті достигає агрус-сад.
Лягло за небо сонечко жарке,
І тягне за собою покривало з хмар пухке.
Рогач із курсу збився в абрикосах,
Роса лягає спати на п'янкий покосах,
Петра і Павла за село пішли босоніж,
За ними заєць сміло поплентав по дорозі.
А я, в саду самотньо каву п'ю ,
і не шеберхне вітер - тихо, як в Раю.
У тиші цій, думкиі гучні, немов із вежі Вавилону,
Та їх ніхто не чує, бо тебе немає поряд.
Твій Рай - могила у останньому ряду
По лівий бік, під липами широкого шляху.
І свіжі квіти під хрестом, й межа -
І все, що було "до", й чи буде "за"?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2025
автор: олена гай