Який же дядьо? Просто Славік,
Я знала, як прийшла у світ,
Бо і різниця не велика -
У нас всього лиш 9 літ.
Ходила в гості в будні й свята,
Й коли не мав ти безліч справ,
Показував свої касети,
І зошит – де улов писав.
Там карасі – малі й великі,
На вудки і у ятерці,
А ще давав мені тараньку
Що сохла там, в погребниці.
У армію випроваджали,
Я шлялась між куховарок,
І перцем очі й ніс натерла,
Спасали всі – ото був шок.
Як вже в Чернігів відправляли,
Служить – життєвий поворот,
Удовох із Свєтою гадали –
Морфлот, чи може не морфлот?
А звідти йшли листи частенько,
З самого корабля «Азов»,
І вітамінки ті смачненькі
Я ждала, щоб прислав ти знов.
А потім ми тебе женили,
Сиділа у світилках я,
Взяли Оксанку з Кошелівки -
Тепер у вас своя сім»я.
Уся Казенщина гуляла,
І танцювали наупад,
Горілки випили немало,
Бо був надворі листопад.
А потім народився Вадік,
І Максік через кілька літ,
Ви переїхали Прилуки,
Й передавали нам привіт.
А як коли тобі вдавалось,
Заїхати до нас на час
То зразу ж люди всі питались:
«Чого поліція до вас?»
Не знаю де узяв ти хисту,
Але було саме воно,
Коли у роль на свадьбі вжився,
Неначе той актор кіно.
А скільки в тебе різних тостів,
На всі випадки приказок,
Завжди ти є у центрі гостів,
І анекдотів є візок.
Бажаю буть на позитиві,
Дарма, що час немов вода,
Хай щастя буде в перспективі
Й душа весела й молода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2025
автор: Інна Рубан-Оленіч