Я вірила людям. Усім, як собі.
І кожному серце несла у руці.
В наївності тихо тонула в журбі,
Коли розчинялась довіра в сльозі.
Я думала — щирі. А бачила — ні.
Обличчя — як маски у сірій юрбі.
Вони усміхались, а в серці — зола,
І кожна розмова була лиш гра.
Я плакала нишком. Боліло — мов ніж.
У зраді чужій потопала, як сніг.
Та в кожній утраті, в чужій самоті —
Я трохи ставала міцніш у житті.
Я більше не злюсь. Не тримаю образ.
Хай кожен залишиться тим, ким він є у цей час.
Бо навіть розчарування і біль —
Це теж мої вчителі, що сипали на рану лиш сіль.
Я дякую всім, хто зламав і пішов,
Хто в душу приніс лиш обман не добро.
Без вас я б не знала, що варта сама —
І як захищати вогонь свого «я».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2025
автор: Romashe4ka