***
Тендітна тінь у сяйві Елевсіну,
Ти — голос снів, що тане в глибині.
У погляді виблискує таїна,
Що гасне в тиші, мов світання в сні.
Мить сяйва, що розбилась об зіницю...
Ти — світлотінь на обрисах води.
Скажи мені безмовну таємницю —
Ми — вдвох лише, і мовчазні сади.
І я мовчу, бо все уже сказалось —
У дотиках очей і світла дня.
Ти — не слова, ти — те, що залишалось
Між дотиком і згадкою про «я».
Тож хай ця мить — безмежна і єдина —
Звучить крізь нас, мов всесвіту акорд.
А ти, моя незгасна Персефіно,
Живи в мені, як відголосок нот.
***
Німий фантом кричить усе гучніше,
Хоч серце знає все, та мало слів.
Пітьму гарячу і медову тишу
Я п'ю, та не нап'юсь. Мій голос - тлін.
Мій образ - мить, що переллє у вічність
Твою печаль, натхнення і жагу.
Буремна роль - трагічна і комічна
Навік з'єднала дотиками губ.
Зникаю таїною в міжсезонні,
Розгадуй вічно біль мою і сміх.
Твоя чи не твоя? Лиш вірші сонні
Заводять манівцем у райський гріх.
Я житиму в тобі, як відблиск раю,
Як день і ніч. Шукай мене у снах.
Бо ця любов, що цілить і карає,
У душу проросла твою до дна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2025
автор: Володимир Верста