***
Так пустіють доми — виїжджають найближчі сусіди.
Залишається нас — як жовтневих тремтячих листків.
Відлітають літа, тільки топчуться прокляті біди —
все не рушать ніяк, як би віддано ти не хотів.
Я змертвіла в душі, але жити в прекрасному прагну!
Я любила це місто і вірила в долю його.
Написати б роман, про життя! — не форсайтівську сагу…
як нам холодно в Сумах, коли смертоносний вогонь.
І всі жертви війни, і всі смерті немарні й намарні!
І всі ті, хто живий і відчайно зостався ще тут,
хай почують мій біль в дощовому липневім тумані
і повірять нехай в переможний гарячий салют.
фото авторське
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2025
автор: Надія Позняк