[i]Пам'яті Павла Ткаченка від дружини Ніни [/i]
Спинилося все у життєвому вирі,
Немає буденної вже метушні…
У чорній хустині і страшному горі,
Лиш тугу й журбу залишив ти мені.
Мій лебеде вірний, мій соколе ясний,
Небесна сховала тебе синявА,
А тут на землі застеляє так рясно
Стежину мою пожовтіла трава.
Не радує серце теплесеньке літо,
В нім кригу не топить розквітла весна,
Душа починає ридати й боліти
Щоденно від того, - тебе вже нема.
Немає, не прийдеш, вже більш не почую
Твій голос чарівний і радісний сміх,
У далі небесні думками крокую,
Де в хмарах згубився життєвий твій слід.
Так хочу побачити образ твій знову,
Хоча б на хвилинку відчути тепло,
Від слів твоїх ніжних у тихій розмові…
Щоб поряд ти був, як раніше було…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2025
автор: Ольга Калина