Школу спалили на світанку. Ніхто не бачив, де саме почалося — чи з даху, чи з книгозбірні, чи з грубки вчителя Петра Орестовича у виховничій кімнаті. Палаюча будівля диміла, як велика чорна сигара на тілі села. А над нею вже кричали ворони — оті, що чують попіл, як голопуцьок — материнське молоко.
Усе поселення вийшло дивитися. Безмовно . Навіть діти. Тільки одна Марічка, дев’ятирічне вишневе дівча, затулила вуха: їй здавалося, ніби з вогню хтось співає, і спів — не людський, а немовби слова плакали.
Учитель Петро Орестович приспів пізніше. Був без капелюха. Волосся стирчало, як щетина. У руках — скромна рама, обвугліла трошка з одного боку. На склі сажа, але крізь неї видно Тараса. Портрет Тараса, що висів над дошкою.
— Я витяг його, — прожебонів задиханий Петро Орестович. — З-під столу. Все згоріло, а він лежав, як живий. Обрамок тільки злегка пошкоджено. Чи не чуднота?
Ніхто не відповів.
— Ви думаєте, вони зупиняться? Вони спалюють не хати. Вони палять нашу українську душу.
Староста селища мовчки вийшов з гурми, постояв мало і блимаючи очиськами на Кобзаря прогарчав:
— Що ви з ним робитимете?
— Збережу, — витиснув із себе Петро Орестович. — Закопаю. Як мощі.
Наступного дня до румовища школи приїхав цей солтис з "панами з повіту". Вони усе "перевіряли", чи дійсно "випадкова пожежа"? Хтось із села ляпнув комісії: перед тим у школі були сходини української спілки. Дехто бовкнув — учитель читав уголос щось, що не було затверджене польською владою... .
Війта не цікавила правда. Його цікавив спокій. А супокій у ті роки досягався тишею. І тиша — це коли не лишається портретів. Ба навіть у попелі.
Через тиждень Петро Орестович зник. Марічка чула спросонку, бо жили підстінь, як уночі хтось скрипів біля його дому. Потім — тиш. Потім — голоси. Потім — кінські копита. А вранці, на тому місці, де він закопав портрет, виросли квіти. Пекучі червоні квіти, які раніше ніколи тут не росли.
Марічка доторкнулась до землі. Вона була ще тепла.
— Він тут, — прошепотіла. — Тарас..... *
[i]*Оповідання базується на реальних випадках спалення українських шкіл, бібліотек, церков під час "пацифікації"
українських земель, здійснювані польськими окупантами у 1930-х роках... [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2025
автор: О. Хвечір.