Коли людина совістю хворіє,
Це та з найблагородніших хвороб,
Котра людей людьми робити вміє,
А це найвища серед інших проб.
Це їй моє словесне шанування,
Бо завдяки цьому існує свт.
Вона – на варті дружби і кохання,
Це й пращурів далеких заповіт:
Без совісті людина – не людина,
Коли її зреклася у житті,
Цурається такого і родина,
Хоч іноді й згадає в каятті.
Де совість є, там оживає правда,
Непросто з ними жити обома,
Бо хто їх має, – трудиться – не краде,
Ім’я своє у чистоті трима.
6.06.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2025
автор: Ганна Верес