У божевілля є своє обличчя.
У божевілля є своє ім’я.
Мене воно крізь час і простір кличе,
Сил опиратись вже не маю я.
Ти не прийшов. І знову я блукаю
І з болем в серці пошепки молюсь.
Чому [i]собі[/i] я гірко дорікаю?
Чому ж [i]себе[/i] утратить не боюсь?
Бо все одно. Без тебе світ немилий.
І божевілля пахне, мов труна.
Його обличчя – очі твої й крила.
Ім’я його – одна, одна... Одна.
2001.
[i]Із добірки "Брабантське мереживо".[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2025
автор: Анно Доміні