поженіть час — на небо
і на мене...
на вічність — час! —
і світло що в кабіні в вас
і нижчі — в фарах галогенних...
й подроблять звірів часу —
Божі генії!
Є вічність...
зразу ж тут витрАвлювала хну
і зерна її тну...
всі «нявкають часу тертя»
виправлюю — і пильно зрять:
а чи брехну?
бачиш не дозу світла втнув
не так тягнув — в кому що
більше б...
педалі — щуряче
мисль — щуряча: педалі...
б’ю в зуби часу — відскакують —
а світло вічності
ссе далі...
й всіх час — з’їдає!
на вічність — час
поженіть час — на Небо і
на мене
і
з нижчих вилупляться лямпи патогенні
та й в тих подроблять звірів часу —
Божі генії!
Бо управління — Божа Мати
Погодьтесь
Всі якісь... всі темнуваті...
Мисль — як тотем
в розривах часу —
темна вата
Й де схоче Бог —
там п’є художність
так ось ... страшнувата...
Є вічність — ссе —
там був!
се — є
ссе — тнув... —
Єсть Бог!
Є
Божа Мати...
чим би у серці
наздогнати...
Часи лихі? —
з грубизни в тонкість...
в Перехід*.
25.06.2025, після різдва Предтечі;
Київ —
третій вибір Богородиці
і другий Єрусалим…
* - « Плоть і дух ворогують одне з одним.» (Ап. Павло)
Літо і дух — виштовхують одне одного,
Місто ж —
«тонкість доказів» в
«грубих обставинах»,
тримає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2025
автор: Шевчук Ігор Степанович