У кожного причини є вагомі,
поскаржитись на лабіринт життя:
переживань своїх тривожний гомін,
поріже душу, на знемог шмаття...
Як долі є надломлена будова,
і в кожнім дні приходять тупики,
здається втрачена в житті основа,
коли думки потрапили в тиски...
Якщо себе ти відчуваєш лишнім,
в сльозах байдужість днів ти не картай,
і з лихами війна твоя невтішна,
ти кожен раз про себе повторяй:
Будь зі мною, наш Господи Всевишній,
все мине, та мене Ти тримай,
усе що буде, стане теж колишнім,
любов Твоя ж навіки буде хай.
В своєму дні іду життям я, грішний,
у плині часу ,Боже, відшукай,
мене у сірості обставин ближніх,
і стомлене сердечко потішай...
Блукаємо по темних коридорах,
самі не знаємо куди йдем,
і мріємо про те, було що вчора,
жахаємось прийдешнім кожним днем...
Зітхаємо в стражданнях,на півслові,
в буденності, всі губляться діла,
багато болю, мало є любові,
у розпачі душа занемогла...
Бо не врятуєш світ, але у серці,
свої світи ти злу не віддавай,
як загубився ти в своєму сенсі,
у вірі,в кожнім разі, промовляй:
Будь зі мною, наш Господи Всевишній,
все мине, та мене Ти тримай,
усе що буде, стане теж колишнім,
любов Твоя ж навіки буде хай...
В своєму дні іду життям я, грішний,
у плині часу ,Боже, відшукай,
мене у сірості обставин ближніх,
і стомлене сердечко потішай...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2025
автор: Межа реальності