тихо-тихо... люди-люди...
язиками звідусюди.
ойойой! ой як то буде?
що ж подумають ті «люде»?
навіть мозок того суду
геть боїться, ніби блуду...
що ж то скаже «цьотка» з поля,
то нічого, що недоля:
ні театру, ані моря
тая жінка не видала,
зате «все на світі знала» -
як то треба ся вдягнути,
як дурепою не бути,
як варити, як спікати,
як підлоги вимивати.
вона радила так сміло
навіть те, чого не вміла.
як то «хлопом» керувати,
але йому догоджати,
як сміятися, не плакать,
щоб тебе хотіли —
сватать.
ніби все та жінка знала,
своє в люди повідала.
тон промов імператриці
в тої цьотки у спідниці.
то нічого, що у бруді -
її слухали всі лю́ди.
тихо-тихо... все загуло.
для людей щаслива була.
як закрила двері в хаті,
як пройшлася по кімнаті...
що ж насправді?
що для себе?
нема правди?
нема неба?
хіба судять десь щасливі?
чи десь заздрять серцем милі?
хіба вчать орлів куркú?
обзивати в праві ми?
тихо-тихо... звідусюди...
ми — не вічні,
люди-люди...
22/01/2021 (м. Тернопіль, вул. Новий Світ)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2025
автор: Olivia Home