Не прислухалася до долі в юний вік,
перебирала , кращого шукала...
І сльози не котились з-під повік,
чиясь незграбність сміх лиш викликала.
Тепер, коли все склалось в голові,
коли на кожен погляд знаєш ціни,
згадався враз той дивний чоловік,
той що молив , стираючи коліна.
Що клав до ніг, твоїх, свою любов.
Можливо був він все ж не надто впертий...
Життя іде все добре, загалом,
лиш сльози час від часу треба втерти .
Дороги що вели, де ви тепер?
Можливо ще знайти те роздоріжжя?
Чи ще існує затишний той сквер,
що з'єднував дві вулиці суміжні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2025
автор: Олександр Холденко