Осінь золота..
Кругом тиша..
Лише губи шепочуть.
Звуків не чути.
Листя ж кружляє в танці,
ніби востаннє.
Час все забирає, кудись поспішає.
Не повернути нас
в той
жаданий час.
А кохання ж прилетить
Не спитавши навіщо.
У серці спалахне вогнем,
Розірве на шлатки,
Не чекай порятунку, не благай про пощаду.
Як завжди.
Воно має рацію.
У цьому вся відповідь.
Палахкотить у грудях
і уже запізнілий цей осінній сюжет.
Листя відлетіло..
Залишився сум.
Лише час лікує.
Рани рубцює.
Та шрам, як тавро!
Він на тілі,
біль ж у душі.
Вітер свистить, листя опало.
Засинає сад.
Та кохання спалахне,
Лиш потрібен наряд.
Як завжди, як завжди.
Воно має рацію.
У цьому вся суть.
Запізнілий сюжет:
Осінь золота,
З паличками в парку
Пара
пожила.
Та вічна ж душа,
завжди молода.
Ти прийшла так несподівано,
Як перший сніг на
поріг,
Залишаючи сліди,
Я спалив мости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2025
автор: oreol