Я бачив сад повний у цвіті, в саду людей, що рвали квіти,
Дівчину гарну край села і парубка біля вікна,
Який чекає кожен вечір, а чи не злізе батько з печі
Тієї дівчині красної, що ходить пізно за водою.
Стоїть біля калини, плаче і думає: чия ж то вдача
Примусила її страждати, чекати кращого, не спати,
Коли всі інші вже поснули, а він гайнув десь до другої.
Так думала дівчина в полі йдучи, як завжди за водою.
Та ось, в один із вечорів, прийшов чи може чорт привів
Його до красної калини, туди, де ходить та дівчина
І плаче, й тужить, і кляне своє дитинство босоноге,
За те, що змусило її сидіти в дівках довгі роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2025
автор: Таша Прокова