Хоч я маю чотири рочки,
По мені теж пройшлась війна…
Мамі любим я був синочком,
Та згоріла в вогні… вона.
Шлях життєвий мій закороткий,
Та обпалений теж вогнем.
В нім згоріла і мами фотка…
Не зігріє й вона мене…
Татко там, де війна вирує,
І не видно їй ще кінця…
Він за мене також воює…
Не згадаю ж його лиця.
Тож один я тепер у світі,
І слабке ще моє плече.
Скільки ж діток тепер – сиріток! –
Думка серце моє пече…
Звідки сили мені набратись,
Коли всюди – холодний світ?
Ні сестрички нема, ні брата.
Ніби дерево я без віт…
Але ж хочу я маму й тата –
Не чужих, а своїх. Своїх!
Щоб жили ми у теплій хаті…
Ну, хіба, Боже, це є гріх?!
22.06.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2025
автор: Ганна Верес