В окопі, що сховав "е ліс",
Він до боїв густий тут зріс.
Тепере лиш культі тиче в небо,
Але й в такому є потреба.
Сховались ранені й каліки,
Для них оце тепер навіки.
Той без руки, а той без ніг,
Той сивий, голова мов сніг,
Той хробаків з під піхв виймає,
А допомоги геть немає.
Здавайтесь , підари кричать,
Стріляють й дрони верещать.
А наші, чи то не зберуться,
Чи то забулись, й десь там б'ються...
Ніяк не йдуть щоб в тил забрати,
Й поповнити 300 - ті втрати.
Та й як під обстріли попрешся,
Їх не врятуєш й сам загнешся.
Послали. Була "дистанційка",
Новенька, як ота копійка...
І начебто уже вдалося,
Але на жаль тільки здалося....
Вона для двох, а їх багато,
Кого з них будеш вибирати...
Та й та назад не повернулась,
Від обстрілів перевернулась.
Прийшлось іти, ризикувати,
Та й тих нещасних витягати.
От отаке десь там твориться,
Що в сні страшному не присниться...
Із розповіді бійця штурмової бригади.
Записав дід Валєра.
Червень 2025 року.
Коментар: е ліс, те саме що є Оселя або є Уряд, тобто - віртуальне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2025
автор: Небайдужий