даремно в терня зерня золоте
чекати колосу наївно
не вичухає, добривом впаде
як кинешся збирати
згинеш
шипи впинаються
шматують в кров
змирись
то за навчання плата гідна
в ніч темну не даруй божественну любов
світло відкриє: віддавала свиням
гладким
щасливим
ця чарівна ніч
тепло могутніх тіл
їх рохкіт
спокій
і ступінь смороду був не високий
і до корита з ними опліч пліч
якась приємність теж
з якогось боку
лупате сонце висвітило вмить
свідомістю мурований свинарник
а на контрасті свіжий в росах ранок
нав’язливо з проміння тче рекламу
собі, буттю співливий соловей
у просторі без вікон і дверей
йому несу добра пшеничне зерня
байдуже, що комахи у смаку
прийняти мусить данину таку
не оцінив
блукати знову стерням
зробила висновки?
щось розумію?
ні?
і скільки гуль набити ще мені
щоб з себе у собі творити цінність?
не роздавати в борг, ні під проценти
не пхатися
тим більш, коли не просять
в собі пахати
ждати на колосся
відповідальністю замкнути в коло цілість буття незнаного
вдалося?
чи так і побреду у власну осінь
торгуючи на роздріб почуттям?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2025
автор: Пісаренчиха