Пірнула ніч у наш старий Дніпро,
а зорі, ніби очі – вниз дивились
на Київ, на Софію, міст-метро...
Й одна до одної стурбовано тулились.
Здригнулись стіни, все навкруг дзвенить,
страшенний гуркіт містом покотився.
Надія в кожнім серденьку бринить.
...Вже й атеїст три рази помолився.
Вогонь, вода і ліхтарі в пітьмі...
Швидкі й пожежні додають тривогу
у тихий шепіт кожної сім'ї,
що просить сили й Божу допомогу...
Світанок ледь пробився крізь туман.
Здригнувся – знову пошуки й руїни.
Пробитий дах, обвуглений диван
і ті, хто ніч шукав своїх, без зміни.
Ми бачили, як зморені й міцні
по крихті розбирали спільне лихо.
Їх погляди – рішучі і сумні...
А ми молились. Дуже-дуже тихо.
Знов місто дихає так важко... І болить.
Незламне місто, схилене журбою.
У грудях щем, а в небі знов блакить...
Невже ми вкотре вижили з тобою?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2025
автор: Vita V-D