— Привіт, маленька! Ти ще там, в мені?
Чомусь мовчиш в тиші на самоті.
Раніше бігла і сміялась без страху,
Тепер ніяк тебе я не знайду...
— Я тут… я ще тут, я ховаюсь в тобі,
Бо світ цей став гострим, мов ніж у траві.
Сама ж мене вчила недовіряти словам,
Сама наказала, довіряти справам!
— Пробач… Я шукала як себе зберегти,
І загубила Тебе — справжню силу мети.
Будувала стіни, щоб не відчувати,
А Ти — все тікала, хотіла лиш грати...
— Ти сильна! Я бачила, як падала і йшла,
Як біль замінила на мовчання й дива.
Та, знай, я змерзла,мені хочеться світла,
Хоч трішки тепла, щоб я знов розквітла.
— Я навчу Тебе знову сміятись,
У зливі — танцювати, в страху — не здаватись.
Вдихнемо разом той перший ковток,
Де зерно проростає у ніжний росток.
— Я чую тебе… вже не хочу тікати.
Давай разом жити і не втрачати.
Я обіцяю — віднині й на завжди
Ми разом підемо до власної мети!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2025
автор: Олександріса