Летить шахед, звучить сирена,
Чи є поблизу укриття?..
Тут: крики, зойк, і мізансцена...
Скалічене нове життя...
А, десь, урвалось... Так, знічев’я,
Ніби осінній падолист...
Вкотре пече вогнем у тім’я:
До чого маємо ми хист!?.
Відвагу, мужність і хоробрість,
Що в жилах наших все пече.
На ратні звершення спроможність,
В скруті підставити плече.
Довіру?..Це вже спірність в часі...
Дивлюсь крізь призву всіх подій...
Нажитися, на жаль, є ласі
На крові смертних...Везувій?..
Він має вибухнути в серці,
В думках-стремліннях. Чи не час?..
Не висохне й вода в озерці,
Як наведеш у ньому лад...
А то життя...Безцінність?..Програш?...
Снується сутінь між могил...
Перед очима Батька образ...
З підніжка здмухую я пил...
13.06.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2025
автор: Валентина Ланевич