Колобок

Торохтить  генератор  історій.
Трохи  схибленим  робиться  світ.    
Помели  помелом  по  коморі
Та  зліпили  його  на  обід.
Світ  котився  кудись  поза  очі.
Він  від  діда  і  баби  побіг.    
Бути  з’їденим  круглий  не  хоче,
І  тому  дременув  за  поріг.

Я  –  розгублений  світ,  перемін  не  хотів,
Та  в  меню  свою  назву  почув.
Я  від  баби  і  діда  городами  втік.
А  від  себе  ніяк  не  втечу.

Перший  випадок  трапився  з  нами.
Звідкіля  його  дідько  приніс?
Через  поле  скакав  між  грядками
Довговухий  такий  косогриз.
Світ,  наляканий  цими  стрибками,
Попередив,  що  має  права:
«Ти  не  клацай  на  мене  зубами
Я  тобі  заспіваю  слова.

Я  –  розгублений  світ,  перемін  не  хотів,
Та  в  меню  свою  назву  почув.
Я  від  баби  і  діда  городами  втік.
І  від  тебе,  вухатий,  втечу.»

Другий  випадок  трапився  згодом.
Уперіщила  раптом  гроза.
Темним  лісом  крадеться  в  негоду
Сіробокий  зубатий  кусань.  
Світ  і  тут  зупинятись  не  стане.
Попередив,  що  має  права:
«Ти  не  клацай  на  мене  зубами
Я  тобі  заспіваю  слова.

Я  –  розгублений  світ,  перемін  не  хотів,
Та  в  меню  свою  назву  почув.
Я  від  баби  і  діда  городами  втік.
І  від  тебе,  зубатий,  втечу.»

Третім  світу  ведмедик  зустрівся.
Той  мостом  переходив,  коли
Біля  річки  рибалити  всівся
Клишоногий  пустун-медолиз.  
Знову  світ  не  злякало  неждане.
Попередив,  що  має  права:
«Ти  не  клацай  на  мене  зубами
Я  тобі  заспіваю  слова.

Я  –  розгублений  світ,  перемін  не  хотів,
Та  в  меню  свою  назву  почув.
Я  від  баби  і  діда  городами  втік.
І  від  тебе,  бурмило,  втечу.»

Знову  хтось  на  шляху  до  нового.
Він  зненацька  в  історію  вліз.
Переходив  помалу  дорогу
Рудуватий  підтоптаний  лис.
Вже  без  страху  старенького  прямо
Попередив,  що  має  права:
«Ти  не  клацай  на  мене  зубами
Я  тобі  заспіваю  слова.

Я  –  розгублений  світ,  перемін  не  хотів,
Та  в  меню  свою  назву  почув.
Я  від  баби  і  діда  городами  втік.
І  від  тебе,  руденький,  втечу.»

Той  прикинувся,  наче  не  чує.
Перекручує  дійсність  саму.
Просить  світ,  що  в  майбутнє  крокує,
Повторити  на  вухо  йому.
Той  хитрюзі  усівся  на  писок
І  співати  про  сказане  став,
Та  щелепи  стиснулись  у  лиса,
І  довірливий  дурень  пропав.

Я  –  розгублений  світ,  перемін  не  хотів,
Та  в  меню  свою  назву  почув.
Я  від  баби  і  діда  городами  втік.
А  від  себе  ніяк  не  втечу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2025
автор: Сергій Южаков